«Зелена хвиля» ’20
Цього року, попри карантин та негаразди з ним пов’язані, «Зелена хвиля» ’20 все одно відбулася!
Як приємно було знову побачити усміхнені обличчя, щирі посмішки та радісні очі, що палають захватом!
Величезною приємністю було чути від моїх читачів (і дорослих, і малих), з якими ми познайомилися минулого року, що за цей час вони стали прихильниками «Там, де немає тіней».
І це був лише початок, бо дякуючи Фестивалю моя книжка цього року значно розширила коло читачів, отримала нові враження та добрі слова. Повірте, я поїхала з Одеси, тримаючи їх, наче перлинки в долоньці, щоб раз-у-раз притискаючи до серця, відчувати, як виростають крила…
Дякую вам, мої любі!
Але не обійшлося і без «ложки дьогтю» — мер Одеси, який урочисто відкривав роботу фестивалю в рамках своєї передвиборчої кампанії, після того несподівано опинився біля нашої ятки та запитав мене про враження від міста.
Та хіба можна щось погане сказати про Одесу? Ні, звичайно. Хіба що побажати їй бути більш україномовною й прибрати істукана-Катерину, що височіє біля Оперного театра… Після того, м’яко кажучи, розмови не вийшло, бо назустріч моєму побажанню, він пообіцяв повернути Одесі «вторую букву “с”»…
До речі, більшу частину нашої бесіди, мер розмовляв українською, що не завадило йому розводитись, як він зробить все від нього залежне, щоб української мови не було від Маріуполя до Одеси…