Таємниця імені Малуша

Давньоруською мовою ім’я Малуша означає «маленька, невеличка»

тобто мається на увазі, що дівчина, яка носить таке ім’я невисокого зросту, маленька. Відповідно до іншої точки зору, ім’я Малуша — це давньоруська адаптація скандинавського Málfríð.

Колись давно Малушею звалася неофіційна дружина Святослава Ігоровича, мати Великого князя Київського Володимира Святославовича, яка народилася близько 942 року у містечку Любич.

Вона була дочкою Малка Любечанина, якого ототожнюють із Малом, деревлянським князем. Довгі поневіряння врешті-решт змусили її стати наложницею князя Святослава, але вона єдина серед з тисяч нікому невідомих дівчат, зуміла зайняти при дворі матері князя, княгині Ольги, вигідне становище, ставши ключницею.

Але це не все. Ключниця Малуша народила від князя Святослава сина і назвала його Володимиром. Так, то був він — той самий, Володимир Великий!

Свідчення, що саме Малуша була матір’ю Володимира, зазначається у пізніх джерелах XVI ст. – Никонівському та Устюзькому літописах, які стверджують, що Володимир народився у селі Будятичі (в тексті літопису воно значиться, як «Будятина вісь») котре належала княгині Ользі і саме туди вона відправила вагітну невістку Малушу.

В Іпатіївському літописі знаходимо інформацію, що Малуша була улюбленицею («милостницею») княгині Ольги.

Літописи свідчать також, що маленького Володимира, привезеного до Києва, виховував рідний дядько — Добриня. Він же разом із сестрою Малушею та своїм юним племінником-вихованцем відправився у 969 р. до Новгорода Великого допомагати тому князювати.

Княгиня Ольга виховувала внука, сина Малуші разом з двома законними спадкоємцями князя Святослава, а потім вже сам батько наділив усіх трьох синів — Ярополка, Олега і Володимира — удільними землями.

Образи Малуші та її сина Володимира (у хрещенні — Василя) у святочному фольклорі нашого народу завжди йдуть разом — у церковному календарі день св. Меланії завершує річний коло, день св. Василя його починає.

Ця календарна обставина зблизила в народній уяві преподобну Меланію і святого Василія Великого, перетворивши їх у стійку фольклорну пару. В українській народній пісенній творчості зимового циклу збереглися не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Малушу та Володимира), а й цілий ряд деталей, які відображають тодішній побут.

А ще, ось такі рядки:

«Меланка ходила, Василька водила:

– Васильку, мій синку, пусти у хатинку.

Я жита не жала, на боку лежала.

На боку лежала, чесний хрест держала.

Чесний хрест держала та ще й кадільницю.

А ви, люди, знайте, мені дару дайте.

Хоч хліба, хоч сала, а хоч паляницю,

На добреє жито, на яру пшеницю,

На білую гречку, теля та овечку,

На воликів пару й другого товару,

На ваше здоров’я, на вашу родину,

Вклоняйтеся, люди, та й Божому сину.»

Впізнали? Так, це щедрівка і знайома вона нам усім з дитинства, а виявляється, що головні її герої цілком реальні люди!