Таємниця імені Малуша
Давньоруською мовою ім’я Малуша означає «маленька, невеличка».
Тобто мається на увазі, що дівчина, яка носить таке ім’я невисокого зросту, маленька. Відповідно до іншої точки зору, ім’я Малуша — це давньоруська адаптація скандинавського Málfríð — от і вся таємниця імені Малуша. Хоча є ще дещо…
Колись давно Малушею звалася неофіційна дружина Святослава Ігоровича, мати Великого князя Київського Володимира Святославовича, яка народилася близько 942 року у містечку Любич.
Малуша була дочкою Малка Любечанина, якого ототожнюють із Малом, деревлянським князем. Довгі поневіряння зрештою змусили її стати наложницею князя Святослава, але вона єдина серед з тисяч нікому невідомих дівчат, зуміла зайняти при дворі матері князя, княгині Ольги, вигідне становище, ставши ключницею.
Але це не все.
Ключниця Малуша народила від князя Святослава сина і назвала його Володимиром. Так, то був він — той самий, Володимир Великий!
Свідчення, що саме Малуша була матір’ю Володимира, зазначається у пізніх джерелах XVI ст. – Никонівському та Устюзькому літописах, які стверджують, що Володимир народився у селі Будятичі (в тексті літопису воно значиться, як «Будятина вісь»), яке належало княгині Ользі і саме туди вона відправила свою вагітну невістку Малушу.
В Іпатіївському літописі знаходимо інформацію, що Малуша була улюбленицею («милостницею») княгині Ольги.
Літописи свідчать також, що маленького Володимира, привезеного до Києва, виховував рідний дядько — Добриня. Він же разом із сестрою Малушею та своїм юним племінником-вихованцем у 969 р. вирушив до Новгорода Великого допомагати тому князювати.
Княгиня Ольга виховувала внука, сина Малуші, разом з двома законними спадкоємцями князя Святослава, а потім вже сам батько наділив усіх трьох синів — Ярополка, Олега і Володимира — удільними землями.
Образи Малуші та її сина Володимира (у хрещенні — Василя) у святочному фольклорі нашого народу завжди йдуть разом — у церковному календарі день св. Меланії завершує річне коло, день св. Василя його починає.
Ця календарна обставина зблизила в народній уяві преподобну Меланію і святого Василія Великого, перетворивши їх у стійку фольклорну пару. В українській народній пісенній творчості зимового циклу збереглися не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Малушу та Володимира), а й цілий ряд деталей, які відображають тодішній побут.
А ось такі рядки:
Меланка ходила, Василька водила:
– Васильку, мій синку, пусти у хатинку.
Я жита не жала, на боку лежала.
На боку лежала, чесний хрест держала.
Чесний хрест держала та ще й кадільницю.
А ви, люди, знайте, мені дару дайте.
Хоч хліба, хоч сала, а хоч паляницю,
На добреє жито, на яру пшеницю,
На білую гречку, теля та овечку,
На воликів пару й другого товару,
На ваше здоров’я, на вашу родину,
Вклоняйтеся, люди, та й Божому сину!
Впізнали? Так, це щедрівка, знайома вона нам усім з дитинства, а виявляється, що головні її герої цілком реальні люди!
