Турецькі хроніки Тібора

розміщено в: wiki | 0

Історія Тібора у книзі “Там, де немає тіней” починається в той час, коли він отримав від козака Назара нищівне поранення заговореною кулею… А до того ще стільки усього було! 

Отже, Тібор – за життя імператор Тиберій, після смерті за свої заслуги перед Дияволом отримав його особливу прихильність.

Турецькі хроніки Тібора

 

Прихильність сягала такої міри, що Самий навіть дозволив Тібору оселитися у пекельному місті Діт. 

Відтепер Тиберій жив поруч із справжніми чортами, як їхня рівня. З часом оволодів пекельну магію і міг коли завгодно відвідувати землю. Ні про які казани з киплячою смолою та неймовірні муки навіть й мови не могло бути.

Які у всіх містах, де жили чорти, у місті Діт завжди була гарна погода та панувала атмосфера сибаритства – найкраща зброя, вино, коштовності, гарні жінки… Все було так, як він звик, як було на його батьківщині… але пекло – є пекло, де грішники мають відбувати покарання, навіть якщо вони перебувають під протекторатом Самого. 

Головний Диявол довго мудрував, що такого придумати і якось у розмові Тиберій прохопився, що не може забути, як наприкінці його імператорства, народ Риму кричав: “Тиберія – до Тібру!”

“Так і буде!” – викликнув тоді Диявол. – “Віднині ім’я твоє Тібор, аби ти здригався кожен раз, коли його будуть вимовляти!” Диявол пильно подивився в очі співрозмовнику: “А може й ні… Тобі видніше… Але на цьому, я думаю, питання з покаранням можна вважати вирішеним!” По цих словах змахнув рукою та щез.

 

Турецькі хроніки Тібора

 

Пройшло небагато часу і Тібор зумів отримати повагу інших чортів, бо був неодмінною фігурою у багатьох війнах, що відбувалися на землі, які подеколи сам й підбурював… добра робота, як на грішника, еге ж? А до нового імені він швидко звик і воно йому стало навіть подобатись.

Останнім часом він приглядався до Османської імперії, яка вже пройшла пік свого розквіту і невпинно рухалася у бік занепаду… Невідворотні ознаки екзистенціальної кризи цієї могутньої держави дивним чином володіли його уявою, викликаючи власні далекі спогади…

Десь близько 1617 року Тібор з’явитися в  імперії османів під виглядом простого воїна… Ні, це не було ще одним покаранням від патрона. Просто він ще за життя зрозумів, що бути на видності не завжди вигідно…

Грандіозна епоха султанів-будівельників великої імперії Мехмеда IIСеліма I і Сулеймана Пишного минула. На початку століття розширення території імперії зупинилося через нездатність султанів до управління державою і корумпованості державного апарату.

Вибухнула найжорстокіша економічна криза, що супроводжувалася інфляцією та голодом.

…У 1617 році, на трон зійшов слабкий розумом Мустафа I. Гріх було не скористатися такою можливістю! Під виглядом купця, воїна, халіфа, та багато ще кого, Тібор неодноразово в з’являвся перед султаном, але напівбожевільного турецького правителя лише смішили обіцянки всесвітньої слави, незліченного багатства і божественної величі. Не дарма кажуть, що бог оберігає п’яних та дурних…

Мустафа I правив з 22 листопада 1617 по 26 лютого 1618 і був скинутий з трону у зв’язку з розумовою відсталістю на користь його молодого племінника Османа II.

В Анатолії лютували банди розбійників, і ніхто з жителів не міг поручитися за цілісність своєї власності і власну безпеку. На довершення, підняли заколот курди-джелалі  послідовники алевітского проповідника Джеляля. Саме в цей смутний час (1618 року) в Стамбулі султаном був оголошений 14-річний син султана Ахмеда I Осман. У народі він отримав прізвисько «Генч Осман»  «молодий Осман».

Султан Осман II правив з 26 лютого 1618 по 19 травня 1622.

Скинутий під час повстання яничар 19 травня 1622 року. Вбитий на наступний день, 20 травня 1622 року.

Осман II зійшов на престол чотирнадцятирічним юнаком, майже дитиною і ось тоді Тібору вже не склало труднощів, назвавши себе албанцем з Охріду, потрапити до султанського палацу на аудієнцію.

Зайшов він туди у вигляді простого воїна і так зачарував молодого султана блискучими перспективами, що вийшов звідти великим візиром. Переконати підлітка у тому, що підпис, поставлений на старовинному пергаменті, гарантує славетне та щасливе правління, було, і справді, за іграшки. Контракт відбувся.

Албанець з Охріду, Охрілі Хюсейн-паша [tr] став візиром 9 березня 1621 року.

1 вересня почалася вирішальна фаза Хотинської війни. Охрілі Хюсейн-паша взяв у неї найактивнішу участь, але ненадовго.

17 вересня 1621 року, як стверджують історики, у ході козацької вилазки паша був убитий пострілом в обличчя.

…Бій зав’язався прямо у розташуванні турецького табору і невдовзі паніка охопила яничар. Справжнє безумство заволоділо ворогами. Вони побачили, як їх начальник  Великий візир Хюсейн-паша, який славно бився з одним з козаків, впав, наче підкошений, бо ворожа куля потрапила йому в обличчя… Не встиг візир торкнутися землі, як просто зник…

В результаті козаки отримали доступ до секретних документів, що разом з талановитим командуванням гетьмана Сагайдачного та спритністю козачого війська, зумовило успішний результат битви на користь Речі Постолітої, на стороні якої і воювали тоді українці.

Як стверджують літописи, між 17 вересня 1621 і 20 травня 1622 року візиром був Ділавер-паша, але він до нечистої сили не мав ніякого відношення.

Просто в цей час Тібор перебував у пеклі і був дуже злий. 

А злитися та лютувати було чого, бо роковий постріл козака Назара лишив Тібора змоги надалі потрапляти на землю…

Саме у цей період відбуваються головні події  “Там, де немає тіней”.

Але історія йде далі… 

Після Хотинської війни 1621 року в Османської імперії стало неспокійно. Почалося повстання яничар, яке займало уми і думи державних діячів султанату.

Всі були стурбовані власною долею і ніхто при дворі навіть не надав особливого значення тому, що візир, який вважався загиблим, раптом знову з’явився серед живих!

Постає питання, як він зміг позбутися дії характеницької заклятої кулі і знов з’явитися серед людей?

Це було дуже складно і пов’язано з чарівним каменем, крижаним драконом і ще з безліччю істот та подій… Але не будемо забігати наперед.

Історичні дані підтверджують, що візир Охрили Хюсейн-паша [tr] вдруге був візиром лише один день 20 травня 1622 року…

Ох і непривітно зустрів Осман II свого візира! Він гірко дорікав Тібору за поразку в Хотинській війні, ставив в провину повстання яничар. Зрештою, жбурнув йому в обличчя контракт, який колись підписав власною кров’ю…

Тепер події мали йти своєю чергою…

20 травня 1622 року розлючені яничари по-звірячому вбили Османа II…

В той же день зник з палацу і Охрілі Хюсейн-паша …

20 травня 1622 на трон знову зійшов слабкий розумом султан Мустафа I

Знову зійшовши на престол не за власним бажанням, розумово відсталий султан Мустафа I, був наляканий до пів смерті наслідками повстання яничар. Він тріпотів тільки від однієї думки, що може розділити страшну долю свого попередника і слухняно підписав дивний контракт, запропонований новим візиром.

13 червня 1622 року, під виглядом албанця Тібор знов з’явився у палаці турецького султана та зайняв пост візира під ім’ям  Мере Хюсейн-паші [tr] .

Мабуть, Мустафа був єдиний султан, кому це справді допомогло. Після повалення 10 вересня 1623 року він залишився живим…

Малолітній султан Мурад IV, син Ахмеда I, зійшов на престол 10 вересня 1623 року і до самої своєї смерті, 8 лютого 1640 року, правил Османською імперією.

У лютому 1623 року за одинадцять днів до церемонії зведення малолітнього султана на трон, Мере Хюсейн-паша (тобто Тібор) запропонував його матері Кесем-султан укласти контракт, бо саме вона, з огляду на молоді роки свого сина, збиралася деякий час правити імперією.

5 лютого 1623 року Мере Хюсейн-паша [tr] вдруге став візиром, а через пів-року, 30 серпня, уклав контракт з Кесем-султан і з цього моменту про Мере Хюсейн-пашу більше ніхто не чув…

…Кесем-султан вже готова була підписати привабливий договір, але поміркувавши, Тібор вирішив змінити умови. Втративши голову від чар звабливого  візира, молода мати султана в обіймах коханця, зголосилася на все. Єдине, що її турбувало це те, що її син має бути у безпеці… і Тібор не зміг відмовити жінці, в яку закохався до нестями…

 

Турецькі хроніки Тібора

 

Відтепер Кесем-султан дозволила Тіборові вирішувати долю Османської імперії. Важко сказати, завдячуючи контракту, чи мудрому наставнику, але сама вона досягла ще більшого впливу, ніж Роксолана і керувала імперією в якості регента свого сина, а згодом і онука… чи вважала, що керує?

…Насправді, ані справжній Мурад, ані його мати Тібору не заважали. Молодий султан мало цікавився політикою… До того ж без пам’яті закохавшись у Айше-султан, він раз і назавжди відійшов від політичних та військових інтриг.

Тібор став неподільним правителем великої імперії, майже як у стародавні часи….

У листопаді 1638 року турецька армія підійшла до Багдаду. Місто було добре укріплено і готове до оборони, а його гарнізон укомплектовано навченими мушкетерами. Облога тривала майже 40 днів.

Як свідчать історичні хроніки, перед вирішальним штурмом богатир-перс викликав на поєдинок богатиря-турка – Мурада IV і той одним ударом меча розтрощив голову перському воїну…

Після 39-денної облоги фортеця здалася і султан (читай Тібор) наказав знищити увесь гарнізон і не шкодувати мирних жителів. В результаті було вирізано 60 тис. чоловік… 

На цьому історія Тібора губиться у віках...

…І як знати, може саме в цю хвилину, десь у високих кабінетах під виглядом договору про співпрацю підписується черговий контракт із пеклом…

…І як знати, може саме в цю хвилину, десь у високих кабінетах під виглядом договору про співпрацю підписується черговий контракт із пеклом…