Заздрю воронам
З самого ранку дощить.
Мокра ворона сіла на дах авто, що припарковано під моїм вікном. Від дощових крапель там слизько, і вона увесь час невдоволено ковзає. Потім щось, чого я не бачу, привертає її увагу і ворона злітає. Тоді з’являється знов з якоюсь їжею у дзьобі і помічає мене. Невдоволено зиркає, певно, побоюючись, що я можу відібрати її знахідку, та зникає вже остаточно.
А й правда, звідки вороні знати, що я не стану її кривдити? Для неї я лише одна з людей, правда з тих, хто приязно ставиться ворон. Та то пусте. За замовчуванням я ворог. І доки не доведу свої добрі наміри, доти не буду мати право на щось більше в їхньому ставленні.
У моїх же відносних з іншими людьми усе навпаки. За замовчуванням я до всіх ставлюся добре, поки мені не доведуть протилежне. І, зазвичай, у досить жорсткий спосіб. Заздрю воронам.
