Дідусь Теобальд не танцює фокстрот

уривок зі сценарію до короткого метру про Говарда Філіпа Лавкрафта

ІНТ. НЬЮ-ЙОРК. ДЕНЬ. КАФЕ У ЦЕНТРІ. В ЦЕЙ ЧАС ТАМ НЕБАГАТО ВІДВІДУВАЧІВ. В ГЛИБІНІ ЗАЛИ СИДЯТЬ ДВОЄ ЧОЛОВІКІВ. Джаз-бенд грає фокстрот. Соліст, темношкірий саксофоніст, ходить поміж столиків, пропонуючи свої імпровізації нечисленній публіці. Він підходить до столику, де сидять ГОВАРД ЛАВКРАФТ та РОБЕРТ ГОВАРД, заглядає у їм вічі, намагаючись отримати схвалення своїх музикальних здібностей.

ГОВАРД

Відійди подалі, чорнопикий!

Саксофоніст робить великі очі, але слухняно відходить, знизуючи плечима.

РОБЕРТ

Нащо ти таке робиш? Ми ж тут не заради бійки!

 

ГОВАРД

Усі ці кольорові, араби, євреї

випробовують мою відразу на міцність.

Невже вони сподіваються, що

я їх сприйму такими, якими вони є?

Сміття.

РОБЕРТ

Заспокойся. Невже тобі сварка

дорожча за гроші?!

ГОВАРД

Які гроші? Про що ти кажеш?

РОБЕРТ

Я запросив до обіду одну свою

знайому. Треба допомогти їй з

творами. Грошей у неї достатньо. І

от про них я тобі і кажу. Так що

спробуй бути ввічливим. 

ГОВАРД

Гроші – то її справа. А сама вона

хто така?

РОБЕРТ

Її звуть Соня Грін. Нещодавно

переїхала до Нью-Йорку і час від

часу пише…

ГОВАРД

У мене таке враження, що геть усі в

нашій країні намагаються стати

письменниками…

РОБЕРТ

Ой, Говард ти невиправний. Вона

потребує редактора, ти майстерно  з

цим справляєшся. Яке тобі до того

діло, хто чого там прагне, якщо

людина платить грубі гроші?

ГОВАРД

Як же це принизливо –  отримувати

мізерну платню за нікчемну працю!

РОБЕРТ

Так хто ж тобі заважає піднімати

розцінки? Я певен ти можеш непогано

заробляти…

ГОВАРД

Роберт, ти ж мене знаєш. Я не

розумію, як взагалі джентльмен з

поважної родини може заробляти на

життя в такий спосіб. Я ладен

редагувати навіть безкоштовно, аби

уникнути розмов про гроші… А ти

знову за своє!

РОБЕРТ

О,як звичайно, коли розмова про

грошові знаки, то з тобою краще не

сперечатися! Але ж твоя робота не

нікчемна! Ти поглянь, скільки

народу тобі вдячні, скількох

початківців вивів в люди! А всі

ж вони починали з твого

благословіння у “Консерваторі”!

ГОВАРД

Ото-ж й бо і воно, Роберт. Зараз

вони вже видають власні книжки, а

я? Не велика це втіха бачити свої

тексти під чужими прізвищами…

Роберт зітхає.

РОБЕРТ

Давай краще вернемося до початку…

Соня  мріє приєднатися до нашої

Асоціації шанувальників преси.

Звичайно, тобі, як голові

вирішувати, бути їй, чи ні у наших

лавах,  але я читав те, що вона

пише, і сподіваюсь, що ти не станеш

її кривдити… А ось, до речі, і

Соня!

У дверях з’являється СОНЯ. Роберт швидко встає. З широкою посмішкою прямує до неї. Пропонує руку і веде Соню до столика. Говард підіймається назустріч дамі і, всупереч очікуванням Роберта, посміхається теж.

СОНЯ

Добрий день!

Говард, не відповідає на привітання. Він проводжує стояти, дивитися на гостю та посміхатися. Роберт не розуміє, що сталося з другом, але зараз не час з’ясовувати…

РОБЕРТ

Соня, дозвольте відрекомендувати

мого кращого друга, Говарда

Лавкрафта.

СОНЯ

Дуже приємно. Роберт мені багато

розповідав про Вас…

Роберт пропонує Соні стілець, крадькома поглядає на Говарда.Якщо той надумає викинути якесь колінце, він, Роберт,повинен бути напоготові… Але Говард вже опанував себе. Усі сідають.

ГОВАРД

(вже трохи прийшовши до тями)

Що привело Вас до нашої скромної

компанії? Якщо Вам потрібна

допомога, то я з радістю…

СОНЯ

В мене є декілька оповідань…

Вірші… Дуже хотілося хоч щось з

цього надрукувати… А ще я дуже

захоплююсь цим Вашим журналом

Консерватор”. Ви дуже вправний

головний  редактор…

РОБЕРТ

Соня, не треба Говарду сипати сіль

на рани!

СОНЯ

Я не розумію… Я сказала щось не

те?

РОБЕРТ

Справа в тому, що…

ГОВАРД

Роберт, не треба. Все добре. Які

можуть бути рани! Мені дуже

приємно, що Ви, Соня, оцінили мої

скромні зусилля… Давайте сюди

Ваші твори, я їх з задоволенням

подивлюся!

Соня дістає з сумочки,  друковані на машинці листки, подає їх Говарду.

СОНЯ

Чесно кажучи, я навіть не

очікувала, що Ви так швидко

зголоситесь… Роберт казав, що Вас

завжди треба довго вмовляти…

ГОВАРД

Це Роберт, мабуть, не про мене

казав.

Роберт поглядає то на Говарда, то на Соню. Він здивований тим, як Говард приязно розмовляє з жінкою. Де і поділася звична зверхність та жовч.

РОБЕРТ

Говард ти, напевне, сьогодні в

ударі. Соня, дивиться, що Ви з

людиною зробили!

СОНЯ

Роберт, годі Вам. Це я сама не

своя, бо зізнаюсь, я не дуже

впевнена, що в мене щось вийде.

Іноді, я навіть думаю, що поставити

на ноги ательє з пошиття капелюшків

було набагато простіше…

ГОВАРД

Можу Вас запевнити, в

письменницький справі теж все

просто. Якщо маєш талант, звичайно.

СОНЯ

Роберт каже, що певний талант в

мене є… Але це цілком на його

сумлінні (сором’язливо

посміхається). Часом, мені приємно

у це вірити,  а часом… 

Розумієте, все так швидко

закрутилося – розлучення, переїзд

до Нью-Йорка, донька-підліток, яка

усе намагається зробити на свій

лад… Іноді я думаю, що моє

захоплення письменництвом, не

більше ніж спроба втекти від

дійсності…

ГОВАРД

Я Вам так скажу, давайте я буду

вирішувати, де талант, а де просто

ізвод паперу, гаразд? У Вас,

бачите, скільки проблем, навіщо Вам

ще одна? Тому можете її сміливо

перекладати  на мене…

Підходить офіціант, розмова переривається, вони  роблять замовлення. Знову звучить фокстрот.

РОБЕРТ

(Соня, як ви дивитесь на те, щоби

трохи потанцювати? Якщо, звичайно,

Говард не проти? (ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО

ГОВАРДА) А він же не проти?

ГОВАРД (поблажливо)

Ідіть, дітки, розважайтесь, дідусю

Теобальду не до тих ваших

танцюльок!

СОНЯ (посміхаючись Говарду)

Ну, якщо дідусь дозволяє, тоді із

задоволенням!

Соня і Роберт виходять на середину зали. Говард, підперши щоку, дивиться, як танцює Соня з Робертом. На його обличчі вирують різноманітні відчуття. Він з подивом ловить себе на тому, що ревнує… Говард опускає очі, бачить друковані листки та заглиблюється у читання…

Приносять замовлення.Герої заходяться їсти та пити.

На танцполі танцює пара. Обід йде своїм ходом. Однак, Говард приділяє більш уваги текстам Соні, аніж їжі. Тим часом Роберт вже встиг трохи захмеліти.

РОБЕРТ

Пропоную ще раз випити за Соню!

Говард підіймає голову над листками.

ГОВАРД

Друзяко, це вже просто нечемно з

твого боку!

РОБЕРТ

Що нечемно? За Соню пити?

ГОВАРД

Та ні! Я намагаюсь сказати, що

чомусь і досі в моєму келиху немає

вина!

РОБЕРТ

Бо ти, друже, не вживаєш!

ГОВАРД

Хто тобі таке казав?

РОБЕРТ

Ти ж і казав! І завжди кажеш.

ГОВАРД

Справді, казав, але то було давно.

Я хочу вимовити тост, а без келиха

це буде смішно.

Роберт слухняно наповнює келих Говарда.

Говард дивиться на Соню.

ГОВАРД

Пропоную випити за ще одного, і

сподіваюсь, не найгіршого,

американського літератора!

СОНЯ

Ви це серйозно?

РОБЕРТ

Соня, можете не сумніватися. Говард

завжди каже те, що думає! І,

повірте мені, це чиста правда, бо я

його таким піднесеним ще ніколи не

бачив. Навіть, коли він правив мої

тексти!

ГОВАРД

Роберт, хоч ти мені і друг, але

треба бути скромнішим, скажу я

тобі!

РОБЕРТ

Ну, раз я вже вийшов за рамки

гарних манер, то мушу сказати ще

більше. Соню, Ви зробили з моїм

другом щось неймовірне! Говард, ти

повен зараз же признатися, що Соня

тобі сподобалася!

Говард шаріється. Чим більше він намагається опанувати зніяковілість, тим більше її помітно. Не в змозі терпіти ці муки? він вичавлює з себе щось нерозбірливе та тікає у чоловічу кімнату.

СОНЯ

Роберте, що Ви наробили? Навіщо Ви

людину так збентежили?

РОБЕРТ

Та нічого такого. Треба ж колись і

Говарду бути як усі.

СОНЯ

Не треба йому бути, як усі. Він

один такий…

РОБЕРТ

Який це?

СОНЯ

Я не можу так одразу сказати..

Самобутній, чи що… Це перше, що

спадає на думку. А ще

симпатичний…

Роберт хмурніє.

РОБЕРТ

О, зрозуміло, я був неправий! Вам

теж Говард припав до душі…

СОНЯ (ЛУКАВО)

Роберт, навіть не намагайтесь теж

мене збентежити. Скажу Вам прямо,

зі мною такі штуки рідко коли

вдаються.

Соня дивиться на маленький ручний годинник.

СОНЯ

Але мушу бігти… Бо не можна

залишати ательє надовго без

нагляду. Передавайте вітання

Говарду. Сподіваюся, ми ще

зустрінемося.

Соня уходить. Роберт поринає у роздуми. Вертається Говард. Він вже у своєму звичному вигляді – відсторонений та суворий.

ГОВАРД

А де ж Соня?

РОБЕРТ

Пішла. Просила переказувати тобі

вітання…

Посмішка повертається до Говарда.

РОБЕРТ

Друзяко, я не знаю як тобі це

сказати, але ти це повинен знати…

Соня – вона єврейка…

Говард продовжує посміхатися. Довгим поглядом замріяно дивиться на скляні двері. За ними видно вулицю та перехожих. Десь серед них зараз Соня…

ГОВАРД

Е, друже, нічого ти не розумієш.

Соня – то зовсім інша справа…

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *