Парашутик

У великій родині насіння кульбабки — це такі, ви їх знаєте, дуже маленькі, з парасолькою-парашутом на голові — жив собі один Парашутик… Прийшов час, подув вітер і багато хто з його братів та сестер полишили рідний дім. Подув ще — не втримався і він… легко полетів за вітром, насолоджуючись сонцем та ні про що особливо не думаючи…

…А тим часом по вулиці йшла молода струнка жінка, розпашіла від весняного сонця та тепла. Вона теж особливо ні про що не думала, хіба що як скоріше дістатися додому, бо одну руку їй тягнула сумка з продуктами, а в інший був повідець, на якому теліпався кудлатий собака.

Парашутику не було до них ніякого діла. Як казали в їхній родині – у кожного є своя мета… І нього вона теж була. Правда, він поки не знав яка, але думав, що якщо пролетить досить довго, то цілком зможе дізнатися.

Зараз йому було лише відомо, що і дівчина, і собака у його плани не входять і їх будь-що треба облетіти.

Це легко тільки сказати… А що треба зробити для того?.. Хтозна. У Парашутика не було жодної ідеї… Але голова в нього була нівроку і її в наступну мить її осяяла блискуча думка: “Швидкість, ось чого мені не вистачає! Треба швидкості додати…”

А як її було додати, якщо його так недоречно занесло в цю тісну духоту вузької доріжки, обсаджену квітучими кущами?

«Так, без паніки» — Парашутик, щосили тримав душевну рівновагу. — «Доріжка скоро скінчиться, а там простір і вітер…» — він уявив подих свіжого вітерця і полегшено зітхнув… аж тут пролунав страшенний грім…

Це чхнув собака…

В одну мить потужним потоком собачого чхання бідолашного Парашутика занесло прямо в сумку до дівчини…

— Ось так. Прилетів. Все. Виходу немає. Кінець… Тепер можна панікувати по-справжньому… — тільки й встиг подумати він й провалився у темряву.

Проте скоро до нього долинули якісь неясні звуки, що привели до тями. Він прислухався. Здається, ззовні почало щось відбувалося — там щось грюкало та стукало… та, здається, йому нічого не загрожувало.

Парашутик випростався, наскільки міг, але нічого не побачив. Тоді сів та почав розмірковувати, що це має означати, але не находив жодного пояснення. І справді, звідки йому було знати. А якщо б взнав, то дуже здивувався, що такий шалений грюкіт лише від того, що дівчина прийшла додому, ліфтом піднялась на свій поверх, відкрила двері і, залишивши сумку біля порога, повела пса мити лапи.

На якийсь час усе стихло, а тоді Парашутик побачив знайому дівчину, що схилилася до нього та простягла руку.

Малий розтанув від вдячності. Зараз він полетить і забуде свою пригоду, як страшний сон… Але рука дівчини пройшла повз, шарпнула сумку та понесла її на кухню.

“Який же я дурний!” – гірко картав себе Парашутик, боляче б’ючись об пакунки. Він з усієї сили намагався втриматися за них, одначе це було дуже важко і невдовзі він стрімголов покотився невідомо куди…

Недбало кинутий на стіл, бідолаха очуняв лише тоді, коли відчув, що на нього хтось дивився. Два великих широко розкритих блакитних ока з тисячею питань, що сяяли в них, наче блискітки. У волоссі бантик.

— Мамо, мамо, глянь, що я знайшла!

Зачулися кроки. Парашутик побачив біля блискучих здивованих очей такі ж блакитні, тільки без тисячі питань.

Макіяж, доглянуте волосся.

— Я нічого не бачу. Не вигадуй…

— Як це?! А я?! Я ж тут! Я-а-а! Ви чуєте? Гей, допоможіть! Чого вам варто? Послухайте! Будь ласка! Будь ласочка! – щосили заволав Парашутик .

— Ну що у тебе знову за фантазії? Нумо будемо обідати, — заклопотано сказала молода жінка дочці та пішла готувати обід.

Парашутик геть зажурився. Скрутився клубочком і вже був готовий розрюмсатись.

А тоді подивився на похнюплену дівчинку, в якої бриніли сльози на очах, та вирішив за краще не показувати поганий приклад.

Здається, це спрацювало. Дівчинка рішуче струснула бантиком. А тоді дбайливо посадила Парашутика на долоньку та вийшла на балкон, залитий сонцем. Подивилась на блакитне небо в легких хмарах і великі зелені дерева під ними, піднесла насіннячко до губ і легесенько дмухнула…

Маленькою блискучою кометою Парашутик здійнявся у повітря. І коли, все ще перекидаючись, але сповнений безмежної вдячності, нарешті спромігся озирнутися, то побачив, як маленька дівчинка й досі стоїть на балконі і маше йому рукою…

2017

Сценарій до тексту є тут.