Вітер

розміщено в: есе, Мій літературний блог | 0

Вітер кружляє серед дерев, заглядає в обличчя перехожих, обдаючи оманливим теплом, грає осіннім листям.

В черговому пориві він забрав із собою зграйку жовтих клаптиків, і вони слухняно полетіли кваплячись і штовхаючись.

І тоді один листочок нарешті вирішив, що давно вже пора подорослішати, і сміливо відірвався від гілки.

Його світ одразу наповнився радістю, став прекрасним.

Як чудово, що я зважився на це, думав листочок, довірливо віддаючись ніжному вітрові

Вони разом піднялися вище найбільших дерев, а потім полетіли у блакитну далечінь все вище і вище від землі

І було нескінченне щастя, і здавалося, що цей теплий, сонячний день триватиме довго-довго, і таких днів буде ще дуже-дуже багато… як раптом увагу вітру привернув інший листок ніжний трепетний, податливий, чарівний своєю новизною і, диво зникло.

Невтішною жовтою плямкою листочок повільно спускався долу і дивився, як в далекому небі радісно пурхали інші… І кожен їхній рух, здавалося, відбирав у нього саме життя…

Листочок впав на землю і тихо заплакав. Гірки сльози, поблискуючи росою на сонці, губилися в густій траві, і не було їм числа.

Йшов час, сльозинка за сльозинкою забирала з собою частинку смутку і розчарування. Потроху вщухав біль і оживала надія, що буде ще вітер в його житті. Разом вони знову піднімуться вище найбільших дерев, а потім полетять у блакитну далечінь все вище і вище від землі…

Летять листочки… З кожним днем їх стає все менше і менше, а скоро і зовсім не залишиться…

жовтень, 2007

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *